Сесія 1 - З попелу

12 Фейдфлейма 850

До тями Таліка привів тупий біль під лівою лопаткою. Він був настільки раптовий, що Талік перестав плакати і відкрив очі. Коли хлопець витер сльози, він нарешті побачив, що оточений групою чоловіків зі зброєю. Всі вони були вдягнені у дивний одяг з металевими частинами та тримали в руках довгі палиці. Раніше Талік вже бачив схожих людей, що супроводжували торговців, які приїжджали в їх селище, мама називала їх вартою, і всіляко наказувала їх слухатись. Однак ці виглядали якось інакше, тож Талік спробував ще раз згадати, як виглядали знайомі йому вартові, але черговий вибух болю в спині змусив його обернутись. Один з чоловіків, що тримав палицю так, ніби вказує на хлопця, зробив короткий крок і ткнув, на цей раз, у груди. Разом з новим вибухом болю до Таліка дійшли слова, що до цього зливались в єдиний гул:

“Останній раз запитую. Хто ти і що робиш на забороненій території?”

Талік намагався розповісти про овець, маму, світло, ногу, але від хвилювання його розповідь була настільки незв’язною, що чоловік в якийсь момент просто перестав слухати відповідь, зробив жест рукою і почав підніматись по схилу вирви. В наступний момент Таліку скрутили руки за спиною і потягнули вслід за тим чоловіком. Хлопець намагався пояснити, що у нього болить нога і він не може йти, але його вже ніхто не слухав. В якийсь момент Талік перестав встигати перебирати ногами і ледь не впав, в той же момент він відчув, як його підхоплюють під руки і продовжують тягнути далі. Біль в нозі пульсував все сильніше, але сил плакати вже не було.

Перед зором Таліка проносилась чорна, випалена земля. По ній важкою ходою крокували оздоблені металом чоботи того, хто йшов попереду. Будь-яка спроба підняти голову і подивитись перед собою закінчувалась сильним ударом в бік та ривком за волосся, що опускав його голову до низу, змушуючи продовжувати дивитись на чорну землю та чоботи. Короткі вигуки навколо змішувались зі дзвоном у вухах, створюючи незрозумілу мішанину. Кілька разів його впускали на землю, після чого в роті чомусь з’явився солоний присмак. Зосередившись на присмаку, Талік упустив момент, коли земля перед очима замінилась на темряву, а в ніс вдарив дуже неприємний важкий запах. Спроба відсторонитись від нього не принесла жодного результату, як і спроба знову підняти голову — перед очима залишалась та сама темрява. Хлопець не відразу зрозумів, що йому на голову надягнули якийсь мішок. Кілька разів вони зупинялись. В такі моменти Талік відчував, як його ніби передавали з рук в руки і рух продовжувався.

Раптом Талік відчув, що летить кудись вперед. Біль в нозі вибухнув з новою силою, змушуючи кричати та скиглити. 

“Тихо ти!” —

наказав голос, від якого Талік не просто замовчав, від звуків цього голосу хлопцю захотілось сховатись кудись якнайдалі. 

В наступний момент зник той важкий запах, що заважав дихати, а темрява перед очима замінилась на кам’яну підлогу, вкриту соломою, від якої тхнуло вигрібною ямою. Перевернувшись на спину, Талік побачив, що знаходиться у невеликому приміщенні, схожому на льох: стіни, як і підлога, були з грубого каменю, у повітрі стояв сирий затхлий запах, а в іншому кінці тьмяно горів ліхтар, освітлюючи кам’яні сходинки, що підіймалися кудись угору. Поруч стояв чоловік у металевому обладунку. Талік спробував відповзти, але швидко уткнувся спиною в стіну. Чоловік сплюнув перед хлопцем і сказав:

“Схоже, що ти не розумієш, у що вляпався. Добре, я дам тобі час подумати.”

Таліку дуже хотілось перепитати, про що саме він повинен думати, але чоловік вже піднімався сходами, забравши з собою ліхтар. Через кілька секунд хлопець залишився у темряві. Деякий час він сидів нерухомо, боячись, що він зробить щось не так і його знову поб’ють. Час йшов, на заміну страху прийшов холод, нагадавши вкотре, що у нього зовсім нема одягу. Тіло тряслось, а зуби стукали самі собою. Потім до холоду додався ще й голод. Останній раз хлопець їв рано-вранці, ще до того як погнав овець, а обід повинна була принести мама. Згадка про маму викликала новий приступ страху — як же вона принесе йому їсти, якщо він не сказав, що буде сидіти тут, вона ж не знає куди нести. Талік вже був готовий почати гукати маму, але раптом зупинився — той чоловік сказав поводитись тихо, а мама завжди казала, що дорослих треба слухатись.

Незважаючи на холод та голод, втома взяла своє — непомітно для себе Талік задрімав. Тож момент його повернення він пропустив. Здавалось, ось він сам в темряві, скручений на підлозі від холоду, і наступної миті — навколо досить світло, а біля нього стоїть той самий чоловік у металевому обладунку.

“Сподіваюсь, тобі вистачило часу, щоб все обдумати і прийняти правильне рішення.”

Талік так і не зрозумів: чи питає той чоловік його, чи просто стверджує, але, на всяк випадок, кивнув головою. Хлопець чесно намагався згадати, про що саме він повинен був думати, тому просто знову почав вибачатись.

“Сер, це терміново!” —

Роздався тихий, але наполегливий голос. Талік перевів погляд на сходинки. Там стояв літній чолов’яга у латаній куртці, що мала багато слідів порізів та пропалин, а його сиве волосся стирчало в усі сторони.

“Що тобі, Гулдаре?" —

В голосі чоловіка чулось таке незадоволення, що Талік відповз подалі, навіть не помітивши цього. Той, кого назвали Гулдаром, швидко підійшов ближче і щось почав розповідати, при цьому активно махаючи руками. Талік зміг почути частину, але майже нічого не зміг зрозуміти, оскільки старий використовував дуже багато слів, значення яких хлопець не знав. Коли Гулдар закінчив, чоловік мовчки підняв з підлоги ліхтар і вийшов назовні разом зі старим. Талік знову залишився в темряві.

Скільки пройшло часу, хлопець не знав. Холод вже не відпускав ні на мить, від голоду зводило живіт, а пити хотілось так, що Талік не витримав і почав злизувати краплі з вологих стін. Чергове повернення чоловіка в металевому обладунку він зустрів без страху — на це просто не лишалось сил. Цього разу він не поставив ліхтар, а продовжив тримати його в лівій руці. З кожним кроком той хитався з неприємним скрипом, від якого у Таліка занили зуби. Чоловік неспішно наблизився, повільно дістав клинок та приставив до горла Таліка.

“Твоя поява досить цікаво співпала з проблемами в системі охорони. Тож або ти досить вправний, або у тебе є помічники…”

Коли чоловік замовчав, Талік спробував ще раз розповісти свою історію, але на перших же словах клинок сильніше притиснувся до шиї, а чоловік продовжив:

“Той, хто називає себе Талік, я — Дарен Гайд, капітан Особливого загону Імперської варти, — іменем Імперії Велас’Тір заарештовую тебе за втручання в справи, що становлять особливий інтерес Імперії Велас’Тір. Тебе буде відправлено до відповідної установи, де ти будеш знаходитись, доки триватиме встановлення всіх обставин справи. І нехай твої боги допоможуть тобі.”

Чоловік повільно прибрав клинок і пішов на вихід. Замість нього зайшли кілька вартових, що принесли одяг, їжу та прив’язали якусь дошку до ноги, наказавши її не чіпати. Повісивши одну з ламп на стіну, вартові залишили Таліка наодинці.

Спочатку Талік був дещо збентежений тим, що йому сказали. Не словами, а тим, як це було сказано. Коли староста так говорив до нього, то це означало, що Талік щось зробив не так. Однак запах їжі швидко змусив відкинути всі інші думки.

Інтерлюдія

Дарен Гайд втомлено потер скроні і знову перечитав звіт. Вміст йому дуже не подобався — наведені факти виглядали як спроби виправдати власну некомпетентність або недбалість, хоча сам Дарен себе недбалим не вважав, а некомпетентний не зміг би зайняти його посаду. Це звичайний капітан варти міг бути чиїмось протеже, якого тримали на посаді не за професійні здібності. До капітана Особливого загону висували і особливі вимоги. Але зараз Дарен відчував себе новачком, що писав свій перший звіт. Майже три місяці його загін досліджував місце інциденту. Вони оточили периметр, перерили, часто буквально, всю територію — і нічого, жодних свідків, слідів чи хоч якихось рештків, чогось, що хоч якось могло пояснити, що трапилось з селищем. Що дещо дратувало, навіть сам Дарен не знав ані того, що це було за селище, ані його назви. Таку секретність він бачив лише кілька разів за всю службу, і це при тому, що всі їх розслідування були секретні.

І ось тепер, майже через три місяці, посеред закритого периметру з’являється хлопець, ще й без одягу. І при цьому єдині його сліди — вже у вирві, там, де він зламав ногу. Первинний допит теж нічого не дав. Проводив його професіонал цієї справи, але так і не зрозумів — хлопець або тренований шпигун, або настільки дурний, що навіть не знає, з якого він селища. Дарен скривився від цієї думки. Невідомо, що гірше і незрозуміліше — голий професіонал чи голий дурень посеред периметру. В будь-якому випадку у Дарена не було пояснень, що створювало проблеми особисто для нього.

Інформація від Гулдара про проблеми із системою охорони та ймовірне порушення периметру була наче подарунок. Тепер було хоч якесь пояснення, і неважливо, чи дійсно хлопець з цим пов’язаний. Було порушення периметру і був порушник. Цього було достатньо для арешту і передачі хлопця до “Гареза”, і хай вже вони самі з цим розбираються — цього разу надзвичайна секретність зіграла на руку, бо тепер, після арешту, він не мав права більше допитувати підозрюваного.

Перечитавши все ще раз, Дарен поставив розмашистий підпис, склав папери в конверт, після чого покликав помічника:

“Повідом командування, що у нас є порушник. Потрібен конвой.  І де результати розслідування проблем з периметром?”

Коли помічник вже закривав двері, Дарен гучно додав:

“І скажи їм, що хлопцю років двадцять і він худющий. А то знову в них в’язень з кайданів випаде.”

13 Фейдфлейма 850

З самого ранку Таліка розштовхали і потягнули на вулицю, де на нього вже чекав коваль з кайданами. Протестувати хлопець спробував лише раз, за що отримав болісний удар списом у спину. Спроба попросити їжу закінчилась тим самим. Воду просити він вже не ризикнув.

Невдовзі під’їхав фургон, запряжений четвіркою коней. Звідти вийшло кілька дебелих хлопців, вдягнутих схоже на місцевих вартових, але без металевих частин на одязі. Таліка відразу підхопили під руки і потягнули до фургону, але під час посадки сталась заминка — новоприбулі відмовлялись забирати Таліка. Хлопець так і не зрозумів, що було не так і до чого тут якась шина. В якийсь момент Таліка просто кинули на землю, точніше в багнюку. Спроба хлопця хоч трохи відповзти в сторону закінчилась вже знайомим тичком у спину.

Лежачи обличчям в багнюці, Талік пропустив появу того чоловіка в металевому обладунку, тож гучний голос поруч його знову злякав:

“Шановні, а ви нічого не плутаєте? Ви мені будете розповідати, в якому стані можна перевозити? Що це за бюрократію тут розвели? Чи, може, я, Дарен Гайд, особисто повинен заповнити формуляр, щоб до вас дійшло, що нема ніяких обмежень? А ну швидко завантажили і звалили звідси! Розпустилися!”

За кілька секунд Талік вже був всередині. Позаду лязгнули ґрати і фургон рушив.

18 Фейдфлейма 850

Дні подорожі сплелися в єдиний клубок своєю одноманітністю. Двічі на день Таліку видавали їжу й воду, а будь-які його питання ігнорували. У якийсь момент хлопець відчув від вартових різкий, знайомий запах. Так само часто пахнув дядько Грегош, коваль. Особливо вечорами. І коли від нього так пахло, краще було не підходити — Талік добре це запам’ятав на власній шкурі. Так було й тут. Коли від вартових починало так пахнути, вони вже не передавали миску Таліку, а просто жбурляли її крізь ґрати. Часом вона перекидалася, а часом взагалі не долітала до нього.

Фургон укотре зупинився. Талік не відразу зрозумів, що до нього зайшли вартові, яких він раніше не бачив. Вони міцно підхопили його під руки і понесли до виходу. У їхніх рухах було щось незвичне, хоча Талік ніяк не міг зрозуміти, що саме. Лише коли його винесли з фургону і понесли в бік великої брами, вбудованої просто в гору, Талік усвідомив, що його справді несуть, а не просто тягнуть. Пораненою ногою він навіть не торкався землі.

Біля воріт їх зустрів чоловік. Високий, худий, з неприємно глибокими очима на вузькому обличчі. Від його погляду Таліку захотілось відвернутись. А ще краще — опинитись десь якнайдалі. Чоловік швидко переглянув папери, що передав один з вартових, мовчки ще раз подивився на Таліка і направився до воріт. Таліка понесли слідом. За воротами виявилась доволі велика система печер та переходів, іноді він бачив відкрите небо, перш ніж знову зануритись в наступну печеру. І вартові. Дуже багато вартових. Одні відкривали перед ними двері та грати, інші мовчки спостерігали. В цей раз Таліку ніхто не забороняв роздивлятись навколо, але куди б він не глянув, всюди натикався на погляд чергового вартового. В якийсь момент вони вийшли до великого простору, де було розташовано доволі багато будівель. Деякі з них були частиною скелі, деякі були розташовані окремо. В цей момент чоловік обернувся і, трохи скрипучим голосом, сказав:

“Оформити. Поселити. Після вечері — до мене.”

Глянувши на Таліка ще раз, чоловік направився до однієї з будівель. Таліка ж потягнули до іншої, що стояла дещо окремо від інших і була огорожена додатковим парканом. Там хлопця запитали його ім’я і направили в одну з кімнат, де, як йому сказали, він відтепер буде мешкати. Кімната була в чомусь схожа на його власну, тільки тут були грати на вікні, а двері металеві. В іншому кімната мало чим виділялась. Шафа, стіл, пара стільців, ліжко. На ліжку лежав одяг, в який Таліка попросили перевдягнутись. Сказано було ввічливо, і дещо тихо, але у хлопця відразу виникло бажання не сперечатись. Через деякий час в кімнату зайшла пару чоловіків, що не виглядали як вартові. На них не було обладунку, а одяг був подібний до того, що надали самому Таліку. Вони оглянули поранену ногу, зняли примотану дошку і обмотали ногу чимось, що неочікувано міцно її охопило. Наприкінці Таліку видали те, що назвали милицями, показали як на них переміщуватись і залишили кімнату. Наступні відвідувачі принесли їжу. Вартові, що принесли Таліка, весь цей час мовчки стояли біля дверей. Лише коли Талік закінчив їсти, його знову підхопили під руки і понесли до іншої будівлі.