Сесія 5 - Слабка ланка

5 Сліпвінда 850

Через кілька днів після розмови з Ельваром Морреном один із вартових сказав, що “призначені роботи” трохи змінилися, і наказав іти за ним. Талік лише кивнув і попрямував слідом за вартовим. Він давно зрозумів, що мама вкотре була права — якщо слухатися дорослих, то майже ніхто не ображає. На великий подив і радість Таліка, вартовий вів його в ті самі тунелі, що дуже давно цікавили хлопця. Однак радів він не довго. Тунелі були одноманітні, довгі, пусті. Іноді зустрічались перехрестя, навіть двері в якісь приміщення, але туди Таліку не дали навіть зазирнути. Коли хлопець остаточно заплутався в поворотах та спусках, вартовий вивів його у простору печеру. Біля входу на рейках стояло кілька вагонеток, в які кілька чоловіків завантажували різні уламки каміння та якесь інше сміття. Як пояснив вартовий, відтепер завдання Таліка штовхати повні вагонетки по рейках до іншого місця і повертати назад порожні. Один з чоловіків показав, як правильно братись за спеціальні ручки і Талік покотив свою першу вагонетку. Потім ще одну… і ще… і ще… Завдання було зрозумілим. Штовхати повну вагонетку, як виявилось, теж не дуже складно, головне було правильно триматись за спеціальні ручки, інакше вагонетка зупинялась. Основною проблемою стало те, що тепер у Таліка не було можливості приходити на прогулянковий майданчик раніше за всіх, тож місця на лавці йому часто не вистачало. Спочатку він штовхав вагонетки до обіду, а через кілька днів це стало його “призначеними роботами” на цілий день.

Дні тягнулись. Талік повільно штовхав вагонетку з камінням. Робота, що спочатку здалась цікавою, вже не приносила такого задоволення. Тут було нудно, одноманітно і зовсім не цікаво. А ще “досліди”. В якийсь день Іскар Ортен сказав, що відтепер вони перейдуть від перевірок на досліди. Талік тоді тихо поцікавився, в чому різниця, але замість відповіді один з помічників чимось порізав йому руку. Це було боляче. Та Талік, навіть, не встиг пожалітись, як Іскар Ортен наказав загоїти рану. Коли ж хлопець сказав, що не вміє, то йому нагадали про коліно. Тож тепер, крім вагонетки, в “призначених роботах” були ті самі досліди. Іноді Таліка кололи, іноді різали, роблячи рани в різних місцях. І кожен раз наказували вилікувати себе. При цьому могли сказати, що треба просто захотіти цього, або погладити рукою, або подмухати на рану, або все разом. Талік все старанно виконував, і іноді рани дійсно загоювались. В такі моменти Іскар Ортен радісно кивав і казав про якісь “примітивні тригери”. При цьому хлопцю нічого не пояснювали. Кілька днів тому Іскар Ортен запросив на досліди Ельвара Моррена. Вчергове Таліку порізали руку і наказали подмухати на рану. Рана відразу загоїлась. Після чого Іскар Ортен сказав щось типу:

“Як бачите, тригер досить простий, але його обмежений інтелект не здатен його зрозуміти. Не бачу сенсу продовжувати далі.”

Талік так і не зрозумів, про що йшла мова, але відчував, що там було щось образливе.

ООднак найгіршим з того, що відбувалось навколо, було дещо інше — люди навколо перестали казати слово “Вандвінд”. А якщо і згадували, то казали, що він закінчився. Сьогодні Талік не витримав і запитав у вартового про “Вандвінд”. Відповідь була та сама — закінчився. Сльози самі побігли з очей, адже це означало, що його “особливий день з подарунками” вже пройшов, а мама так і не з’явилась. Талік згадав слова Рата Моссена, що це не просте місце. А отже маму просто не пустили. Бо не могла мама пропустити його “особливий день з подарунками”. Ці думки заполонили голову хлопця, не дозволяючи думати про щось інше.

Занурившись у власні думки, Талік не відразу помітив, що відчуває знайомий запах. Після тієї розмови з Ліалом хлопець став дуже часто його відчувати, ніби Ліал весь час був десь поруч. Озирнувшись навколо, Талік дійсно побачив чоловіка, що стояв неподалік і дивився на нього. Коли Талік піймав його погляд, Ліал зобразив на обличчі щось типу кривої посмішки і повільно підійшов. Наблизившись майже впритул, чоловік сказав:

“Ну привіт, хлопче, я ж обіцяв, що поговоримо після твого особливого дня”.

Холод в його словах зовсім не підходив тій посмішці, що чоловік намагався зобразити. Талік стиснувся, наче здобич перед хижаком. Хлопець не пам’ятав ніяких обіцянок, але сперечатись чомусь дуже не хотілось.

Тим часом Ліал продовжив:

“Якщо ти дійсно хочеш побачити матір, то ми можемо допомогти один одному”.

Він замовчав на кілька секунд, потім кивнув в бік дверей в стіні тунелю, що знаходились неподалік і продовжив:

“Там є те, що допоможе нам обом. Якщо ти зробиш як я скажу, то ти отримаєш можливість побачити матір, але попереджую відразу, це скоріше за все може бути боляче. Подумай над цим, відповідь даси пізніше”.

Ліал повільно повернувся і пішов до бокового тунелю, залишаючи Таліка на самоті.

7 Сліпвінда 850

Наступні дні Талік був наче в тумані. Думка, що він зможе побачити маму, варто лише виконати те, що скаже Ліал, не виходила з голови. Надія на це була навіть сильнішою, ніж слова Рата Моссена. Тож, коли чергового вечора, втомлений від фізичної праці, Талік прийшов на майданчик для прогулянок і побачив там Ліала, він дуже зрадів. Та перш ніж хлопець встиг щось сказати, той сухо промовив:

“Просто кивни. Так чи ні?”

Талік, який так і застиг з відкритим ротом, повільно кивнув.

Наступної миті Ліал схопив хлопця за руку. Блиснуло коротке лезо, залишаючи глибокий поріз на долоні. Талік, який все ще стояв з відкритим ротом, не зміг навіть нормально зойкнути.

“Вибач, хлопче, але мушу перевірити. Зціли.”

Голос Ліала звучав особливо холодно. Від образи у Таліка сперло в грудях. Хлопець довго дивився на рану, довго не розуміючи, що саме від нього хоче чоловік. Коли біль трохи відступив, перед очима постали нещодавні події в медичному блоці, де відбувалось щось схоже. Талік замружив очі і побажав зцілитись. Та, коли він відкрив очі, то побачив, що рана все ще на місці. Талік вже був готовий заплакати, та наткнувшись на холодний погляд Ліала, просто побоявся це робити. Чоловік не зводив погляд, його обличчя ставало все зліше. Талік зробив ще кілька спроб зцілитись, просто побажавши цього, але всі вони були марні. Чоловік насупив брови, від чого хлопцю стало ще страшніше. Талік хоч і знав, що може якось себе лікувати, але взагалі не розумів, як це робити. Не втримавши сльозу, Талік зробив те, що хотілось від самого початку — він подмухав на рану, що боліла все сильніше. І саме в цей момент біль став якимось дивним, а рана загоїлась за лічені секунди.

Від розглядання місця, де щойно зник поріз, Таліка відволік хмик Ліала:

“Добре. Ще раз вибач. Але якби ти не зробив це, то і завдання не зміг би виконати. Але ти зміг. Тож тепер маєш всі шанси побачити матір”.

Ці слова миттю вибили з Таліка всю образу, широко посміхнувшись, хлопець радісно закивав. Ліал знову хмикнув і додав:

“Наскільки знаю, тобі треба час на відновлення. Чекай. Коли прийде час, я скажу, що треба зробити.”

11 Сліпвінда 850

Ліал знову зник на кілька днів. Талік з нетерпінням чекав його повернення. Він постійно принюхувався, шукаючи знайомий запах, але його не було навіть у їдальні. Запах з’явився так само раптово, як і зник. Це сталось, коли Талік прибирав одне приміщення, де стояли незрозумілі пристрої з трубами, важелями, перемикачами та іншими частинами, назви яких хлопець не знав. Всередині щось бурлило, свистіло та булькало. Саме коли він розглядав один з таких пристроїв, він і відчув знайомий запах. Посмішка сама з’явилась на його обличчі. Та перш ніж він встиг обернутись, почув тихий і серйозний голос:

“Дивись уважно. Бачиш червоний вентиль зліва? Кругле металеве колесо, червоне. Добре. Коли прийде час, ти повернеш його вліво до упора. Потім сховаєшся, щоб тебе ніхто не побачив через вікно у дверях. Коли почуєш сильний свист, то повернеш сусідній вентиль. До упора вправо. Як бачиш, все просто. Кивни, якщо зрозумів і запам’ятав.”

Талік кивнув і, показуючи пальцем, додав:

“Цей, потім свист, потім той. Так?”

Відповіді не було. Коли Талік обернувся, то не побачив поруч Ліала, лише кілька інших мешканців, що, як і він, займались прибиранням.

Хлопець кілька разів в голові повторив послідовність дій. Виглядало начебто все просто. Незрозуміло було лише, що значить “коли прийде час”. Хлопець застиг посеред приміщення. Замість радості та надії побачити маму, почав з’являтись страх, що він не зможе зробити все правильно. Бо він не знає, коли ж той час прийде. Раптом він згадав попередню розмову з Ліалом. Тоді чоловік сказав, що скаже, що треба робити, коли прийде час. Значить, раз він сказав, що робити, значить час прийшов.

Не сумніваючись більше ні секунди, Талік підійшов до першого вентиля і почав його повертати. Та не встиг він зробити і один оберт, як роздалось голосне:

“Стій!!!”

Талік перелякано відпустив вентиль і зробив крок назад. Хлопець безпомічно озирався, не розуміючи, що йому робити далі, заховатися ж він не встиг. Наступної миті до нього підбігли вартові. Вони вдягнули Таліку кайданки та потягнули до його кімнати. Це було вперше, коли вартові так грубо з ним тут поводились.

Інтерлюдія

Ельвар Моррен роздратовано склав аркуш зі звітом “про атмосферні явища” кілька разів і з силою провів нігтем по згину. Цей документ він чекав майже місяць, але користь його була сумнівна. Так, згідно зі звітом, дійсно в зазначені дати був зафіксований “гуркіт” в небі. Більше того, згідно із зазначеними координатами, він був локалізований саме біля селища Саладуз. От тільки всю цю інформацію Ельвар отримав не зі звітів таємної служби, що відрізнялись максимальною повнотою дослідження ситуації, а з цивільних відкритих даних, де “гуркіт” був позначений як “незначне атмосферне явище”. А звітів від таємної служби просто не було. Він глянув на аркуш, наче на персонального ворога. Перед тим, як ознайомитись зі звітом, Ельвару довелось більше години вислуховувати одного з в’язнів. Отримана інформація хоч і мала користь, але складалось відчуття, що той в’язень просто “присів на вуха”. Тож на звіт були покладені великі сподівання, не тільки як на джерело інформації, а і як на спосіб розслабитися. Не вийшло.

Тож коли до кабінету постукав вартовий, Ельвар навіть трохи підбадьорився. Він очікував майже будь-якої проблеми, але не того, що Талік полізе крутити якісь вентилі в сьомій водогінній залі. Ельвар Моррен поморщив носа і сказав:

“Вже з’ясували, чого цей дурень туди поліз?”

Вартовий кивнув:

“Талік сказав, що так зробити йому сказав Ліал. Вартові, що були в приміщенні, підтвердили, що прямо перед інцидентом Ліал підходив до нього і щось сказав.”

Вищий наглядач з ненавистю порвав складений аркуш звіту, що виявився марною тратою часу і вп’явся поглядом у вікно. Його голос враз став втомленим:

“Ліал значить… Що ж… Посильте спостереження за ним та за всіма з ким він активно спілкувався в “Гареза”… Не схоже це на дрібну витівку…”

Вартовий невпевнено перепитав:

“Сер, це все? Тільки спостереження? Але ж…”

Вищий наглядач стрімко повернувся. Лють перекосила його обличчя, але голос залишався тихим:

“А що ти пропонуєш? Посадити Ліала в карцер? Так є проблема. Ліал був тут. І більше години морочив мені голову. Навіть дивно, що ти з ним розминувся. Вважаєш, що він міг бути в двох місцях одночасно?”