Сесія 6 - Сліди, що не ведуть

12 Сліпвінда 850 (ранок)

Інтерлюдія

Ельвар Моррен кипів від люті. За сотні років в “Гареза” склався певний порядок, і зараз хтось його почав розхитувати. Нахабно, майже демонстративно. Вчорашній інцидент з Таліком прямо вказував на Ліала Махала як на винуватця, от тільки сам Ельвар був його беззаперечним алібі — Ліал був у його кабінеті, а отже не міг бути в тій водогінній залі. І що це означало? Та будь-що! Вищий наглядач постукав пальцями по столу. Можливо, Ліала хотіли підставити, і йому просто пощастило мати Ельвара за свідка. Або Ліал знав, що його хочуть підставити, і хотів мати алібі. Або взагалі це частина задуму самого Ліала. Або якийсь інший, зовсім безумний план. Деяку підозру викликало і те, що це Ліал сам напросився на зустріч. У цьому не було чогось дивного, той і раніше надавав інформацію за різноманітні преференції. І не можна сказати, що в цей раз було щось відмінне, але відчуття, що його просто використали, не залишало вищого наглядача. Більше того, Ліал не тільки не заперечував, що мав плани на Таліка, він сам про це сказав, нібито хотів, щоб хлопець вилікував якусь стару травму. Це й була та сама “преференція”, заради якої Ліал приходив. В цілому, допит Ліала нічого не дав. Як не дав і допит Таліка. Той вказав на Ліала лише за запахом олій, самого чоловіка хлопець не бачив. Не зміг Талік впевнено сказати, що чув голос саме Ліала. Шепіт та й шепіт. Вартові теж вказали на Ліала. І припустилися тієї самої помилки — впізнали його лише за запахом. Подальша перевірка показала, що цим запахом тепер просякнута велика частина в’язнів. Схоже, вже після інциденту хтось встиг розбризкати ароматичні олії на чужий одяг. Тепер з’ясувати, хто вчора видавав себе за Ліала, ставало в рази складніше. В будь-якому випадку, Талік або Ліал, або навіть обидва були в центрі цього саботажу, тож Ельвар Моррен наказав варті також зупиняти будь-які спроби взаємодії між Таліком та Ліалом чи його оточенням.

Цієї ночі Талік так і не спав. Спочатку була розмова з Ельваром Морреном. І не у його кабінеті, а знову чомусь у підвалі. Після розмови хлопця повернули до кімнати, та заснути він так і не зміг. Від спроб зрозуміти, що сталось, у Таліка гула голова. Хлопець вже зрозумів, що щось пішло не так, але він ніяк не міг збагнути, що саме, адже він зробив, як сказали. Не все, бо не встиг, але ж зробив. Ліал обіцяв йому зустріч з мамою, якщо Талік все зробить. І він же все зробив? Чи не все? Невже щось було не так, і тепер він не зможе побачити маму, як обіцяли? Талік навіть встиг про це запитати у Ельвара Моррена, коли розмова закінчувалась, але замість відповіді той якось неприємно махнув рукою і наказав вартовим відвести Таліка у його кімнату. Всі ці думки не полишали хлопця до самого ранку.

Ранок приніс нову несподіванку. Вартові, що мали відвести Таліка до шахт, неочікувано пропустили звичний поворот і повели далі, на верхні яруси. У якийсь момент хлопець подумав, що все це якось пов’язане з його мамою, але цього разу думки про неї чомусь змушували нервувати.

Біля чергових воріт їх зупинили двоє вартових. Один з них щось перевірив у паперах і сказав:

“Прибирання в секторі А-6. На першому перехресті наліво, до кінця коридору, передостанні двері зліва. Там вже розберетесь.”

Таліка повели далі. Настрій у хлопця зіпсувався ще більше. Він зрозумів, що все-таки його ведуть не до мами, а до нового місця роботи. Коли після перехрестя вартові раптово зупинились, він навіть розгубився, бо до кінця коридору та вказаних дверей було ще далеко. Наступної миті удар у груди вибив все повітря з легень. Хапаючи ротом повітря, Талік не втримався і впав на коліна. Удари не припинялись. Хлопець намагався прикритись, але удар ногою повалив його на землю. Далі його били вже ногами. Намагаючись відповзти, хлопець побачив, що другий вартовий, що його супроводжував, спокійно дивиться навколо, замість того щоб втрутитись. Нарешті, коли удари припинились, вартові підхопили його під руки і затягнули в найближчу кімнату. Там його кинули посеред кімнати, а зверху обвалили на нього пару стелажів, що стояли поруч. Перш ніж піти, один з вартових присів біля Таліка і тихо сказав:

“Якщо у тебе є мізки, скажеш, що це був нещасний випадок.”

Талік лежав, скрутившись, і плакав. Все його тіло боліло від ударів так, що було складно просто поворухнутись. Коли він почув кроки, то спочатку замружив очі, боячись, що зараз його продовжать бити. Однак це була Мірін. Вона повільно підняла повалені стелажі, визволяючи Таліка з-під завалу. Коли останній стелаж було прибрано, жінка повільно наблизилась до хлопця, присіла поруч і повільно промовила:

“Ну, відкритих ран не бачу, тож не все так погано… Але наваляли тобі добре… Невже ці вартові таки вирішили відігратись за вчорашнє?”

Талік не знав, що на це відповісти, тож просто спробував знизати плечима. Простий рух викликав хвилю болю. Мірін допомогла хлопцю сісти, після чого наблизилась майже впритул до обличчя і прошипіла:

“Ну чому з тобою все йде не так? Ти вже вдруге зриваєш план, а ще й доби не пройшло!”

Жінка різко піднялась і вийшла з кімнати. Талік бачив, як вона озирається навколо. Раптом її обличчя змінилось, вона замахала комусь рукою і промовила голосом, що зовсім не був схожий на той, що перед цим почув хлопець:

“Хей! Тут нашого генія привалило. Допоможи перетягнути його в сусіднє приміщення, бо там вода є. А я тут порядок наведу, поки варта не звинуватила нас у цьому безладі. Я швидко, просто перетягни, а я ним потім сама займусь.”

Її голос звучав лагідно, наче у мами. Талік згадав, як Мірін говорила перед цим з ним і здригнувся. В кімнату зайшов якийсь чоловік і, підхопивши під руки, потягнув Таліка до сусіднього приміщення. Мірін повернулась майже відразу, як той чоловік пішов. Її голос знову був недобрий, а погляд злий:

“Слухай сюди. Зараз ти залізеш у цю решітку і спустишся вниз до того приміщення, де ти так гарно вчора показував, що вмієш виконувати інструкції. Сподіваюсь ти їх ще не забув?”

Талік було спочатку посміхнувся, почувши похвалу, що він щось зробив добре, але злий голос Мірін викликав сумніви, що це дійсно похвала. Тим часом Мірін продовжила, переходячи на шипіння:

“Це було б набагато простіше, якби ти був цілий. Тож піднімайся, дуй на себе, чи що ти там робиш, і лізь, поки не прийшов ще хтось. Дуже сподіваюсь, що ти там виживеш.”

Мірін підійшла до стіни і підняла решітку, відкриваючи круглий прохід в стіні. Важко зітхнувши, вона продовжила спокійним голосом:

“Як тобі і казали, це буде дещо боляче. Тож, якби не ці охоронці, що постраждали вчора за твою витівку, то шлях зайняв би в тебе набагато менше часу.”

Раптом жінка замовчала, її погляд змістився кудись в бік і вона повільно додала:

“І пам’ятай, це твій шанс зустрітись з матір’ю”.

Талік повільно піднявся і почав дмухати собі на живіт та груди. Йому дійсно стало набагато легше, але кожен крок все ще віддавав глухим болем у всьому тілі. Коли хлопець почав незграбно залазити в отвір, то Мірін, що все ще тримала решітку, прошипіла:

“Давай швидше, мені ще треба встигнути решітку назад закрутити. І порядок дій не забудь.”

Нарешті хлопець зміг за щось зачепитись та заліз у отвір. Позаду тихо клацнула решітка, і хлопець, бурмочучи собі під ніс “той наліво, чекати свист, цей направо” поповз в надра труби. Талік повз доволі швидко. Іноді йому траплялись розвилки, але завжди доступний був лише один шлях, а інші були перекриті металевими дверцятами. Болю, про який казали Ліал та Мірін теж не було. Тож коли хлопець виповз з труби в приміщенні, то спочатку подумав, що десь знову помилився, бо не стали б вони просто так постійно говорити про біль. Однак, роззирнувшись, Талік зрозумів, що знаходиться у знайомому приміщенні. У тому самому, де були потрібні вентилі. Ще раз оглянувшись, Талік підійшов до першого вентиля, повернув його до упору і сховався за агрегатами. Усе, як казали в інструкції. Його серце потужно калатало від передчуття скорої зустрічі з мамою.

Час минав. Талік почав нервувати, думаючи, що він щось знову зробив не так. Хлопець мовчки стискав кулаки, ніби це допоможе зрозуміти, чи все було як треба. Нарешті з надр якогось з агрегатів роздався свист. Талік здригнувся від гучності, виходячи зі ступору. Під гул і свист з агрегатів, що продовжували наростати, хлопець кинувся до другого вентиля. Повернувши і його до упора, хлопець посміхнувся. Він все зробив. І зробив правильно. І, може, саме зараз сюди прийде мама. Свист став нестерпним, а наступної миті щось кинуло Таліка з силою в стіну. Він було спробував обернутись, щоб побачити, що його вдарило, але підлога раптом зникла під ногами. Недовге падіння завершилось бурхливим потоком, що підхопив Таліка, утягуючи в невідому напрямку. Крик, що вирвався з його рота, забрав останнє повітря. Вода вдерлась в легені. Світ перед очима потьмянів.

Інтерлюдія 2

Як тільки Талік повністю заліз в отвір, Мірін відразу її закрила і швидко закрутила назад болти, що її тримали. Діяти доводилось швидко, адже невідомо, скільки часу у хлопця займе виконання його частини плану. Спілкування з Таліком далося їй нелегко. З одного боку злість, бо через дурну витівку весь план тріщав по швах, з іншого — вона не відчувала, що каже правду.

Закінчивши з решіткою, Мірін спробувала надати собі безтурботний вигляд і попрямувала до вартових, що охороняли вхід до цієї частини.

“Хлопці, я тут все. Мені б зараз у шахти. Можете провести коротким шляхом? А то самі знаєте, скільки звичайним туди йти.”

Жінка втомлено посміхнулась. Вона знала цих вартових і знала, що вони не відмовлять у такому незначному проханні. Один з вартових посміхнувся у відповідь і повів її до гвинтових сходів, що йшли вниз до самих шахт. Жінка поспішала. Ще біля вартових вона прислухалась, чи не чутно криків Таліка, однак все було тихо. Схоже, у хлопця справи йшли непогано, а значить часу дійсно обмаль. Мірін спустилась до рівня шахт, привіталась з вартовими на черговому блокпосту і попрямувала в бік старих шахт. Якщо інформація Ліала вірна, то дії Таліка призведуть до перенаправлення потоку води, який підмиє ґрунт і відкриє прохід зі старих шахт до системи печер, які і приведуть їх до жаданої свободи. Жінка відчувала всю слабкість плану, але Ліал був дуже переконливий. Про те, що буде далі з хлопцем, Мірін намагалась не думати.